Святіший Патріярх Київський і всієї Руси-України Філарет (в миру Михаїл Антонович Денисенко) народився 23 січня 1929 року в с. Благодатному Амвросіївського району Донецької области в родині ро6ітника. В 1946 році по закінченню середньої школи вступив до 3-го клясу Одеської духовної семінарії, яку закінчив з відзнакою, і у тому ж році вступив до Московської духовної академії.
     Навчаючись на II курсі, 1 січня 1950 р., прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарет.
     15 січня 1950 р. Святішим Патріярхом Алексієм був висвячений у сан ієродиякона, а 18 червня 1951 р. (у день Св. Тройці), - у сан ієромонаха.
     У 1952 р. закінчив курс Московської духовної академії з вченим ступенем кандидата богослов я і був призначений викладачем Священного Письма (Новий Завіт) в Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов'язки благочинного Тройце-Сергієвої Лаври. 3 1953 р. викладав у Московській духовній академії.
     У 1953-1954 навчальному році Вчена Рада Московської духовної ака-демії присвоїла звання доцента. У тому ж 1953 р. був призначений на посаду старшого помічника інспектора академії.
     У 1956 р. призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із зведенням у сан ігумена.
     У 1957 р. переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 р. зведений у сан архимандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.
     У 1960 р. призначений керуючим справами Українського Екзархату і настоятелем Володимирського катедрального собору м. Києва, а з червня 1961 р. по січень 1962 р. був настоятелем подвір'я Російської Православної Церкви при Олександрійському Патріярхаті у м. Олександрії (ОАР).
     12 січня 1962 р. ухваленням Святішого Патріарха Алексія був обраний єпископом Лузьким, вікаріем Ленінградської єпархії, з дорученням керувати Ризькою єпархією. 4 лютого 1962 р. відбулася хіротонія на єпископа в м. Ленінграді, у якій взяли участь митрополит Пимен (Ізвєков), архиєпископ Никодим (Ротов), єпископ Кипріян (Зернов), єпископ Михаїл (Воскресенський), єпископ Михаїл (Чуб) і єпископ Никодим (Руснак).
     3 червня 1962 р. по жовтень 1962 р. виконував обов'язки Екзарха Середньої Европи. Після утворення на території Австрії єпархіі Російської Православної Церкви у жовтні 1962 р. призначений єпископом Віденським і Австрійським. 3 грудня 1964 р. - єпископ Дмитровський, вікарій Московської єпархії, ректор Московської духовної академії і семінарії. 14 травня 1966 р. возведений у сан архиєпископа і призначений постійним членом Священного Синоду, Екзархом України, архиєпископом Київським і Галицьким. 25 лютого 1968 р. Святішим Патріярхом Пименом удостоєний права носіння двох панагій.
     У 70-80-ті роки митрополит Філарет вів активну церковну громадську діяльність. Він керував та брав участь в роботі багатьох вітчизняних та міжнародних конференцій, комісій, зокрема, брав участь у роботі II Спеціяльноі Сесії Генеральної Асамблеї ООН по роззброєнню, був одним із віце-президентів Всехристиянських Мирних Конгресів в Празі.
     Митрополит Філарет був членом правління товариства "Україна", членом Українського Республіканського Комітету Захисту Миру та комісії сприяння Радянському фонду миру.
     В 1970 р. обраний почесним членом Московської духовної академії, а в 1973 р. - Леніградської. Митрополит Філарет - доктор богослов'я, автор багатьох богословських робіт та доповідей на науково-богословських зустрічах та конференціях.
     В 1979 р. Будапештська Реформатська Духовна Академія удостоїла митрополита Філарета ступеня почесного доктора богослов'я "Гонорис кауза", Пряшевського Богословського факультету. В 1984 р. йому був присвоєний ступінь доктора богослов'я "Гонорис кауза" богословським факультетом Яна Гуса (Прага).
     Митрополит Філарет брав участь в конференції ЮНЕСКО, присвяченій святкуванню 1000-ліття Хрещення Руси. Через хворобу Патріярха Пимена всю роботу по підготовці та проведению святкування 1000-ліття Хрещення Руси вів митрополит Філарет.
     Після смерти Патріарха Пимена, 3 травня 1990 р. Священним Синодом таємним голосуванням був обраний Місцеблюстителем Московського Патріаршого Престолу. 5 червня 1990 р. Архиєрейським Собором Російської Православної Церкви таємним голосуванням був обраний Місцеблюстителем на Московський Патріарший Престол. Був головою Помісного Собору РПЦ. 7-8 червня 1990 р. єпископат Української Православної Церкви, за інціативою митрополита Філарета, прийняв звер-нення до Патріарха Московського і всієі Руси Алексія II і архиєреїв Російської Православної Церкви про надання Українській Православній Церкві самостійности і незалежности в управлінні. 25-27 жовтня 1990 р. Архиєрейський Собор РПЦ надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет, як одноголосно обраний українським єпископатом, став Предстоятелем Української Православної Церкви з титулом "Митрополит Київський і всієї України". 26 жовтня 1990 р. у Софіїському соборі після Божественної літургії Патріярх Алексій II оголосив рішення Архиєрейського Собору РПЦ і вручив митрополиту Філарету Патріяршу Грамоту на право бути Предстоятелем Української Православної Церкви.
     Після прийняття рішення Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. про проголошення України незалежною державою, митрополит Філарет 1-3 листопада 1991 р. скликав Помісний Собор УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви. Собор звернувся до Патріарха Алексія II і єпископату РПЦ з цим ришенням, але Архиєрейський Собор РПЦ 1-2 квітня 1992 р. фактично відмовив у наданні Українській Православній Церкві автокефали.
     Патріярх Алексій II вирішив неканонічним способом усунути митрополита Філарета з посади Предстоятеля Української Православної Церкви і поставити на його місце свого ставленика - митрополита Володимира (Сабодана). 26 червня 1992 р., у порушення канонів, Статуту УПЦ і постанов Архиєрейського Собору РПЦ про самостійність і незалежність в управлінні УПЦ, за вказівкою Патріярха Алексія II в Харкові був скликаний "собор", який незаконно обрав ще одного митрополита Київського. Ним став Митрополит Володимир (Сабодан), який був тоді Керуючим справами Московської Патріярхії (РПЦ).
     Архиєрейський Собор РПЦ засудив митрополита Філарета, але Владика не визнав за собою вини і не підкорився рішенню Собору, вважаючи його неканонічним і незаконним.
     25 червня 1992 р. відбувся Всеукраїнський Православний Собор, на якому відбулося об'єднання Української Православної Церкви і Української Автокефальної Православної Церкви в єдину Українську Православну Церкву -Київський Патріярхат. Митрополита Філарета було обрано Заступником Патріярха Київського і всієї Руси-України.
     Після відходу у вічність блаженної пам'яти Патріярха Володимира, Митрополит Філарет був обраний Всеукраїнським Православним Собором 20 жовтня 1995 року Патріярхом Київським і всієї України.