Місто Дубно належить до найдавніших княжих градів Волині. Перша згадка про Дубно датується 1100-м роком. Саме під цією датою літописець згадує Дубно як важливий економічний і духовний центр ХІ ст. разом з іншими містами Волині, такими як Дорогобуж, Бужеськ, Остріг, Чорторийськ. Всі ці міста, в тому числі і Дубно, на з'їзді князів у Вятичі в уділ отримав Давид Ігоревич ("Літопис Руськии" - К. 1989.-С. 155).
     Свою назву Дубно отримало від наявности тут в час свого заснування великих дубових лісів, які вкривали цю місцевість на берегах річки Ікви, правої притоки Стиру.
     "До 1386 року Дубно було уділом різних князів, - стверджує Василь Пероговський, - а тоді Ягайло, Великий князь литовський, дав привілей на місто Федору Даниловичу, правнуку князя Данила Галицького", і з того часу стало це місто власністю князів Острозьких.
     В 1620 році після смерти Януша Острозького закінчується чоловіча лінія цих князів, і Дубно переходить у власність Заславських, а з 1721 року - до князів Сангушків. В 1753 році Януш Сангушко дарує Дубно Станіславу Любомирському Династія останнього володіла містом аж до 70-х років ХІХ ст., а тоді воно перейшло у власність княгині Борятинської.
     У часописі українського православ'я Волині чільне місце займає монастир Преображення Господнього, або Спаський, як його називали в народі. Знаходився цей монастир в півдснно-східній частині міста, на невеличкому острові поблизу лівого берега Ікви. Сьогодні там стоїть парафіяльний храм з тією ж назвою. Незапсречним є той факт, що заснований монастир князями Острозькими, але коли і ким саме - невідомо. Думки вчених, що займалися дослідженням цього питання, розходяться.
     На основі того, що князь Костянтин Костянти-нович Острозький у своїй грамоті, даній 18 грудня 1592 року ігумену Дубенського Спаського монастиря отцю Василію з братією "на влаштування в тому монастирі спільного життя по законоположенню Василія Великого і святих богоносних отців", називає монастир Св. Спаса в Дубні "фундацією предків його", то можна припустити, що цей монастир був заснований або в першій половині ХУ ст князем Острозьким Василем Красним, сином Федора Острозького, або в другій половині ХУ ст, сином Василя - князем Іваном, дідом Костянтина Костянтиновича Острозького.
     Багато зусиль для матеріального і духовного благополуччя та розквіту Дубенського Спаського монастиря докладав боголюбний князь Костянтин Костянтинович Острозький (1527-1608 рр.). Князь Костянтин Костянтинович, "воєвода Київський, маршал землі Волинської", володів великими має-тками, які приносили щорічно 10 млн, злотих при-бутку, в його володіннях було понад 600 церков.
     Костянтин Острозький не раз отримував перемоги над татарами, які нападали на Волинь, він був опікуном і заступником руського народу та право-слав'я перед королем та Річчю Посполитою, виступав проти введення церковної унії та вів супротив неї жорстку полеміку Князь Костянтин відзначався щирою побожністю. Маючи трьох синів Івана (Януша), Костянтина та Олександра, князь робив усе, щоб виховати їх у великій любові до віри предків українського православ'я. Проте князь Януш, порушуючи заповіт батька свого, відступив від православ'я і згодом прийняв католицизм польського зразка. До останніх своїх днів князь Костянтин залишався твердим і послідовним оборонцем українського православ'я. В 1608 році у віці 82 років він пішов з життя і був похований в Острозі, в замковій Богоявленській церкві.
     30 березня 1571 р. князь Костянтин на прохання ігумена Иосипа, настоятеля Дубенського монастиря Св. Спаса, "надає йому і його наступникам одного рибалку для вільної ловлі риби в ставку, що омиває Спаський монастир".
     Грамотою від 8 серпня 1572 року Костянтин Острозький "з ласки своєї" надає монастирю право брати десятину "всякого хліба з кожного, хто буде сіяти хліб на поляx...". Далі він пише, що ніхто "не повинен робити тому монастирю ніяких перешкод.
     Ці надання 1671 року підгвердив останній з роду Заславських - Олександр, ординат Острозький. Вже навіть будучи василіанцями, ченці монастиря продовжували користуватися '"десятиною всякого хліба". На 1735 рік вона складала: жито - 145 кіп, овес - 24 копи, гречка - 111 кіп, а на 1752 рік: жито - 150 кіп, овес - 24 копи, гречка - 118 кіп,
     В своїх листах від 14 червня 1585 р. 21 червня 1588 р, та 4 грудня 1588 р. Дубенським намісникам князь К, К Острозький неодноразово застерігає, "аби підданим монастирським ніхто кривдита грабунків не чинив…
     Наказом від 20 квітня 1592 р. К. Острозький підтвердив привілей на збирання соли з митників дубенських на користь монастиря, а наказом від 20 червня цього ж року надає монахам право рубати ліс в околицях Дубна для будівництва та власних потреб.
     Князь К. Острозький надає монастирю право на села М'ятин і Загірці та звільняє підданих, що осе-лилися на монастирській землі, від усіх повинностей замкових.
     В наказі дубенському старосгі від 8 березня 1595 р. К. Острозький підтверджує давнє право монастиря молоти для своїх потреб хліб у млинах дубенських "безмірки... та без черги". В кінці князь зазначає: "Лист цей не тільки тепер, але для майбутніх часів слугувати має" (ВЕВ, 1880, № 28-29, с.1277).
     Князь К. К. Острозький постійно турбувався про монастирську власність та охороняв її.
     Грамотою від 18 грудня 1592 р. князем К. Ост-розьким на прохання ігумена 0. Василія та братії монастиря було запроваджено "общежитіє" за пра-вилами св. Василія Великого.
     Згідно з цією грамотою, запроваджувалося "на вічні часи життя спільне монастиря Дубенського Св. Спаса,.. за покликом закону Христового та звичаями Василя Великого". Князь Острозький надав братії монастиря право обирати настоятеля та проголосив від себе і від імені нащадків своїх, що вони не будуть втручатися в порядки "общсжитія"' та в прибутки монастирські.
     В 1624 році, коли вже не було в живих жодного 3 князів Острозьких (князь Костянтин Костянтинович та два його сини, Олександр і Костянтин, покоїлися в могильному склепі Острозького Богоявленського храму, а відступник віри Януш, каштелян Краківський, - в єзуїтському костелі м.Тарнова), значні маєтності та володіння Януша Острозького перейшли у володіння Олександра Заславського, який був одружений на доньці Януша Острозького Єфросинії.
     Саме тоді князь Олександр Заславський звертає свою увагу на Дубенський Спаський монастир і бачить життя "іночеське роздерте, самовільне, противне спасінню нашому'", Порадившись з отцем Сергієм Тисмянським, єпископом Мукачівським, та ченцями монастиря, він закликає в ігумени Спаського монастиря монаха Антонія Рудницького для влаштування "життя спільного за переданнями святих апостолів та преподобних отців". В тому ж 1624 році ігумен Антоній Рудницький складає статут для Спаського монастиря.
     Новий статут чітко регламентував внутрішнє життя ченців, їхні обов'язки і вимагав суворого їх дотримання. Новий статут був спрямований проти того зла, яке існувало в монастирі. А полягало воно в тому, що монахи неодноразово відлучалися з монастиря (п.2): в монастир без відома настоятеля приходили сторонні особи (п.8); статут церковний відправлявся не чітко (п.8); в келіях відбувалися приватні богослужіння (п.9); бували випадки, коли монахи тримали в келіях спиртні напої (п, 10); інколи монахи самовільно залишали територію монастиря ( п.13).
     Статут 1624 року дає уявлення про склад обителі. Точного числа монахів ми не знаємо, а з посадових осіб перелічені: ігумен, духівник, 2,проповідники, скарбник і еклезіарх.
     В 20-х рр, ХУІІ ст Спаський Дубснський монастир залишався ще православним, але це були вже останні роки його перебування в православ"ї. Унія все більше ширилася на Волині і помалу стала наближатися й до Спаського монастиря. Нарєшті, з архимандритом цього монастиря та монастирів Хрестовоздвиженського та Воскресенського жіночого Підборсцького Касіяном Саковичем в 1630- 1631 рр. унія проникла в стіни монастиря, і з того часу Спаський монастир став уніатським.
     Вступивши в управління Дубенським Спаським монастирем та володіннями, які йому належали, з метою зберегги в цілості права монастиря на його володіння, Касіян Сакович 23 січня 1630 р. пред-ставив у луцький Земський суд всі фундаторські документи монастиря і домігся, щоб їх записали в актові книги.
     Нововведення К, Саковича не викликали захоп-лення в місцевого населсння. Так, в 1630 році піддані Спаського монастиря подали власнику м. Дубна князю Владиславу-Доменіку Заславському скаргу на Саковича за те, що той обтяжує їх надмірними повинностями. К. Сакович зумів довести, що при ньому люди відбувають ті самі повинності, які відбували і при його попередниках, 4 січня 1631 року князь Заславський постановив залишити підданих монастиря Св. Спаса на тих повинностях, які були зазначені в інвентарях князя Януша Острозького. На основі цих інвентарів ми можемо судити про обсяг повинностей підданих Дубенського Спаського монастиря:
     селяни: повинні були працювати 4 дні на тиждень від свята Покрови Пресв. Богородиці до Юрія, а від Юрія до Покрови - 5 днів на тиждень; вони також повинні були давати по дві маци вівса чиншового і по 8 грошей литовських від вола та 2 великих підводи на рік;
     підсусідки: повинні були працювати 2 дні на тиж-день від свята Покрови Пресв. Богородиці до Юрія, а від Юрія до Покрови - 3 дні; за рік вони повинні були сплатити по півзлотого;
     міщани: зобов'язані були працювати 2 дні на тиждень, а навесні - відпрацювати на оранці 2 дні натиждень.
     Врешті-решт К, Сакович поплатився за свої но-вовведення. Так, у 1633 р, православні солдати дубенського замкового гарнізону напали на К. Са-ковича і хотіли його вбити. Наслідком такого вибуху ненависти православних проти унії стало ще більше пригноблення православ'я.
     У 1639 році Касіян Сакович залишив унію і Дубенську архимандрію, прийняв католицизм і переїхав до Кракова. За час його управління Спась-ким та Хрестовоздвиженським монастирями унія міцно утвердилася в них і трималася потім майже два століття.
     Після того, як Касіян Сакович залишив Дубенську архимандрію, князь Владислав-Доменік Заславський просив уніатського митрополита Рафаїла Корсака призначити архимандритом Прокопія Хмелєвського, який і був затверджений в цьому сані 5 жовтня 1639 року. При ньому в 1643 році дерев'яний храм замінили на мурований, двобанний, з вівтарем на схід. І хоч отця Хмелєвського згодом висвятили на єпископа і призначили на Псремишльську кафедру, він аж до своєї смерти (1664 р.) залишався архимандритом дубснських монастирів.
     3 1664 року по 2 жовтня 1693 року архимандритом дубснських монастирів Спаського і Хресто-воздвиженського та Дерманського був уніатський митрополит Кіпріян Жоховський.
     Після смерти Жоховського архимандритом Спаського і Хрестовоздвиженського дубенських монастирів став уніатський митрополит Лсв За-ленський - з 15 листопада 1693 по 1696 рік. Ще за життя Заленського, в 1696 році, в управління цими монастирями вступив Інокентій Винницький, уні-атський єпископ Перемишльський та Самбірський.
     У 1698 році архимандритом Дубенським та Дер-манським стає Антоній Жолкевський, уніатський єпископ Пінський та Туровський. Винницький подав скаргу на Антонія Жолкевського про нсзаконне усунення його з посади митрополиту Заленському, та не отримав від нього вдоволення своїх претензій. Тоді він звернувся до папського нунція в Варшаві архиєпископа Іоана-Антонія Девіа, який своїм рішенням від 14 січня 1699 року постановив повернути Винницькому його архимандрії. Та не-довго довелося користуватися своїм відновленим правом на дубенські та Дерманський монастирі єпископу Інокентію - 13 лютого 1700 року він помер у Львові. Відразу по його смерти архимандритом цих монастирів знову був призначений єпископ Антоній Жолкевський.
     Після Жолкевського архимандритом дубенських та Дерманського монастирів митрополит Заленський призначає єпископа Перемишльського та Сам-бірського Георгія Винницького.
     У 1708 році, після смерти митрополита Заленсь-кого, Георгій Винницький був возведений у сан митрополита, а архимандрії Дубенську й Дерманську та ігуменство Хрестовоздвиженське він передав в 1712 році колишньому ректору Володимирського училища і настоятелю Зимненського монастиря Іануарію Огурцевичу.
     У 1720 р. Огурцевич був присутній на Соборі в Замості, який був скликаний уніатським митропо-литом Левом Кишкою і мав на меті зміцнення Римської унії, та підписав акт об'єднання з Римською Церквою. Огурцевич залишався архимандритом дубенських та Дерманського монастирів аж по день своєї смерти - 19 квітня 1729 р.
     Під час архимандритства Огурцевича в 1727 р. в Дубенському Спаському монастирі була скликана генеральна капітула для затвердження нової базиліанської провінції, оскільки Собор 1720 року проголосив, як відомо, про об'єднання всіх монас-тирів в одну конгрегацію. Тому капітула передбачала утворення нової базиліанськоі провінції. Але в силу значних протиріч між учасниками капітули, воно не відбулося.
     Дубно стає місцем проведення і наступних капітул - 1743 та 1745 року В результаті цього в 40-х роках ХУІІІ ст всі базиліанські монастирі були об'єднані в одну орденську конгрегацію на засадах Римської церкви та Тридентського Собору й були утворені дві базиліанські провінції - Литовська та Руська. Монастирі були виведені з-під влади митрополитатаєпископів. Головним начальником всіх базиліанських монастирів був протоархимандрит, або генерал ордену, а начальником монастирів у провінції - провінціал.
     В цей час з православним народом Волині чи-нилися найстрашніші бузувірства - його били, му-чили, страчували цілими натовпами тільки за те, що він православний. У цей період православні Волині змушені були терпляче зносити всі жахи політичного і релігійного гніту, віруючі позбулися елементарних громадянських прав.
     Після Огурцевича архимандритом Дубенського Спаського монастиря був єпископ Володимирський та Брестський Корнилій Столповецький-Лебедський. Вступивши на цю посаду в грудні 1729 року, він пробув на ній лише 42 дні і в 1730 році помер.
     3 1730 року Дубенським Спаським монастирем керував Пилип Володкевич, спочатку єпископ Хелм-ський, а пізніше - з 1756 року - Володимирський і Брестський, згодом - уніатський митрополит.
     3 1766 по 1773 рік архимандритом Дубенським був Олександр Іодко.
     У 1773 році дубенські монастирі Спаський та Хрестовоздвиженський отримав в управління ієро-монах Феодосій Ростоцький, магістр богослов'я. 3 часом він отримав сан митрополита.
     У 1793 році, після приєднання східної частини Волині до Російської імперії в результаті другого розподілу Полыці, православ'я повертається на Волинь. Оскільки всі монастирські прихожани і майже всі дубенські уніати перейшли у православ'я, то і Спаська монастирська церква стала православною, Однак базиліани Спаського Дубенського монастиря залишилися в унії і відправляли богослужіння в монастирській каплиці. Незважаючи на впевнену ходу православ'я по всій Волинській землі, базиліанські монахи не втрачали надії на повернення собі монастирської церкви та володінь, які перейшли до православних. Уніати пожвавились у 1800 році, коли архимандритом Спаського та Хрестовоздвиженського дубенських монастирів був призначений базиліанин Климент Веселовський, який був ревним, майже до фанатизму, уніатом і ворогом православ'я. Однак їх сподівання були марними. В 1799 році була відкрита самостійна Волинська єпархія. В тому ж році були повернені в православ'я ряд базиліанських монас-тирів, в тому числі і дубенські. Отож, через 87 років (1712-1799) на Волині знову була відновлена пра-вославна єпископська кафедра.
     Після смерти Климента Веселовського в 1812 році архимандритом Спаського монастиря став Ієроним Полубчинський.
     У 1818 році архимандритом Дубенського Спась-кого монастиря був призначений архимандрит До-рогобузького монастиря Скомпський і в тому ж році в Дорогобузький монастир з Дубенського була пе-ревезена вся його бібліотека.
     В кінці 1830 року спалахнуло польське повстання. Воно показало, що базиліанський орден був не тільки фанатично настроєний проти православ'я взагалі, але і проти місцевих православних зокрема. Волинські базиліанські монастирі, незважаючи на присягу, дану Росії, перейшли на бік повстанців, таємно допомагали їм грошима, друкували звернення, сподіваючись залучити на свій бік все населення Волині.
     Польський бунт 1830-1831 рр, мав важливе зна-чення - він відкрив очі російському уряду і показав йому, з ким він має справу. Тому питання про повне приєднання уніатів до православ'я було остаточно вирішене. (Як результат - Дубенський базиліанський монастир був закритий.)
     Незважаючи на офіційне знищення унії, фактично її ліквідація затягнулася на цілі десятиріччя, і волинським православним архимандритам довелося докласти багато праці і турбот для ліквідаціії її залишків.
     Придушений останній польський бунт 1863 року пробудив свідомість навіть у місцевому като-лицькому населенні, і багато віруючих, які ополя-чилися ще в попередні часи, почали повертатися в православ'я. Почали відкриватися різні просвітні і благодійні християнські товариства, зокрема Пре-ображенське братство в м, Дубно.
     3 ліквідацією уніатських монастирів та після захоплення Волині царською Росією. Спаська мо-настирська церква з 1833 року стала парафіяльною, а сама базиліанська обитель була закрита ще 1812 року.
     На сьогодні від Дубенського Спаського монастиря залишилася лише кам'яна Преображенська, або Спаська, церква, побудована ще в 1643 році уніатським архимандритом цього монастиря Хме-лєвським. У 1839 році вона була перебудована, і на ній була зведена дзвіниця. Тут зберігся пам'ятник благочестя князів Острозьких - дзвін, відлитий в 1517 році. Тепер у цій церкві відправляє богослужіння громада Української Православної Церкви Київського Патріархату.
     Від Спаського монастиря збереглося цінне ру-кописне Четвероєвангеліє, написане в 1530-1568 рр. ігуменом Арсенієм, яке нині зберігається в одному з музеїв Москви.

Анатолїй Мирончук м,Київ
Православний Вісник № 9-10 ,1998 р.